|
|
Людмила ТАРАН "Чи повернеться привид у Вишневецький палац?".Очевидці оповідали: опівночі до
колишнього палацу князів Вишневецьких наближався лицар на коні.
Відвідавши гніздо предків, плакав, стогнав і зникав у старовинному
парку. Та давно вже його не бачили: мабуть, відлякує занедбаність.
Нині там - музей, філіал історико-архітектурного заповідника.
Збереженість цієї й
багатьох інших пам'яток нашої культури можна означити як жалюгідний
стан. Надто коли порівняти їх з аналогічними у Польщі, Чехії,
Угорщині.
Згасання княжого роду
Любителі
старовини ще можуть застати у Вишнівці на Тернопільщині княжий палац
(1720 р., реконструкція 1920-22 рр. знаменитим В.Городецьким) із
тріумфальною аркою, залишки парку. І - вцілілі католицьке та
єврейське кладовища з унікальними надгробними пам'ятниками.
Вишневецькі - старовинний український княжий рід. Досі
сперечаються про його походження: чи від турово-пінських
Рюриковичів, чи від литовських Корибутовичів. Історія його чотирьох
гілок дуже драматична. Пов'язана зі знаменитим Дмитром,
організатором козацтва, якого було прозвано Байдою й прославлено в
думах. Цей рід був споріднений зі всіма володарями Європи. Стосунок
до Вишневецьких мали й Лжедмитрій, який прагнув стати російським
царем, і Марина Мнішек. Також - сумнозвісний Ярема Вишневецький -
польський магнат, відомий переслідуванням українського православного
люду. У війні проти Хмельницького він обороняв Збараж, Замостя й
Львів, "уславився" нечуваною жорстокістю. Рано втративши батька й
матір, виховувався як ревний католик. Матір'ю Яреми була двоюрідна
сестра київського митрополита П.Могили, донька молдавського
господаря Раїна. Вона заснувала Густинський, Ладинський та Мгарський
монастирі. Наче передчуваючи лихо, закляла сина Єремію не переходити
в католицизм, інакше прокляття впаде на Вишневецьких - згасання
роду. Так, зрештою, і сталося.
Нині ми набагато толерантніші
до різних віросповідань. Але в ту історичну епоху особистий вибір
українських аристократів визначав долю всієї України. Українець
Вишневецький на смерть б'ється з українцем Хмельницьким, звівши в
лавах по різні боки тих самих українців. Вам це нічого не нагадує?
Ми досі обезголовлені, без національної еліти при владі.
Коли б замки могли волати
Коли ми їздили від
замку до замку - в Теребовлі, Бережанах, Збаражі - на п'яти
"наступали" кілька груп польських туристів. Що вони шукали тут, в
Україні? Сліди своєї історії. Долі наших народів дуже пов'язані.
Досить рахувати, кому більше завдано кривд. Але важить ставлення до
своєї історії. У післявоєнний час поляки зуміли відновити багато
історичних пам'яток - згадаймо бодай Краків. А в нас це ніколи не
було "питанням гонору". Нас закликали: "Мир хатам, війна палацам!" -
і безневинні вишукані будівлі зникали з лиця землі. Певно, досі
багато хто вважає: навіщо ті замки-палаци, вони ж - "не наші". Та
хто не знає: саме старовинна забудова надає містам неповторного
"виразу обличчя". Інакше вони були б схожі одне на одне.
Чи
не в кожної людини є бажання відчути "подих часу". Старожитності
притягують й інтригують - привидами і легендами, автентикою з
тріщинами та пощербинами. Багато країн наповнюють свій бюджет саме
за рахунок уцілілих пам'яток історії, туди їдуть туристи звідусіль.
У нас же фактично нічого не робиться, аби стимулювати інвестування
туризму. А це ж - інфраструктура, додаткові робочі місця. Поодинокі
ентузіасти, як львівський мистецтвознавець Б.Возницький, який
відродив замок в Олеську й береться за замок у Підгірцях, не
визначають державної політики в цій архіважливій справі. За нею -
виховання патріотизму, живого биття національної ідеї. Невже ми
плодитимемо манкуртів, безпам'ятних Іванів? Коли запитала знайомих
євреїв, що вони знають про вишневецькі цвинтарі, про Бучач, в якому
жив лауреат Нобелівської премії Аґнон, - знизують плечима. "Гомо
совєтікус" досі живе в нас, незважаючи на національність.
Коли б усі вцілілі замки, фортеці, палаци могли
говорити, вони б заволали, як живі істоти, нагадавши, що затрачені
кошти повернуться сторицею.
Гинуть на очах
Теребовлянський замок постав у кінці XIV ст. Сама
Теребовля згадується в Іпатіївському літописі 1097 року. Люди
селилися тут із часів неоліту. Це місто - центр князівства -
асоціюється з князем Васильком Ростиславичем. Теребовля - одна з
фортець Польщі в боротьбі з татарами. І нині, ставши на бастіони,
споглядаєш, скільки око сягне, вражаючий краєвид. І повітря, й душа
тремтять від подиху історії.
Замок у Збаражі досі не розкрив
усіх своїх таємниць. Приміром, у підземеллі під ним є особливий
еліпсовидний стовп із отворами - призначення його достеменно не
відоме. Може, на випадок "самогубства" замку туди закладався порох?
На подвір'ї - криниця глибиною 60 метрів. Підземний хід із неї вів у
замок. Розгалужені підземні ходи - "козир" будь-якої фортеці чи
замку. Та біда - багато з них засипані чи в аварійному стані.
Відроджений Збаразький замок побудований за проектом
знаменитого італійського архітектора В.Скамоцці. Князі Збаразькі,
брати Юрій та Христофор, були людьми високоосвіченими, дружили з
Галілео Галілеєм. Намагалися якнайшвидше втілювати на рідній землі
те, що цінувалося в тодішній Європі. Згодом, майже 50 років
Збаразький замок був головною резиденцією Я.Вишневецького. Під час
визвольної війни козацькі війська під проводом Б.Хмельницького п'ять
разів були в Збаражі. Тут загинув знаменитий Морозенко, пісня про
якого відома по всій Україні.
1965 року розпочалася
реставрація замку, яка триває досі. Та зараз виникла необхідність
"неореставрації".
У Бережанах також є замок і ратуша початку
XIX століття. Але вона не справляє такого враження, як та, що в
Бучачі, збудована Б.Меретином 1751 року. Розкішне європейське бароко
зі скульптурами Пінзеля, які розсипаються від часу. Ця унікальна
споруда гине на очах.
Дошки - на історію
У
Чорткові є свій замок, але це фактично руїни. Привертають увагу дві
дерев'яні церкви - побудовані в 1638 та 1738 роках. Пам'ятаю їх у
страшному занепаді в середині 80-х. Нині вони відремонтовані силами
громад, але залишають двоїсте враження. На автентичний гонт, яким
було оббито стіни і дахи, зверху накладено дошки. Наче й порятовано
будівлі, але потерпів первісний вигляд: змінено пропорції, а в
інтер'єрі - цілком інший дух, несмак. Це велика проблема, коли храми
відбудовують непрофесіонали. Недавній указ Президента про чергову
передачу сакральних будов релігійним громадам викличе нові проблеми.
А ось у Рогатині, батьківщині Роксолани, дерев'яна Святодухівська
церква вражає своєю автентикою та унікальним бароковим іконостасом.
Сьогодні постають і сучасні храми. Приклади чудового
новаторського вирішення - оригінальний греко-католицький храм у
Чорткові та комплекс у знаменитій Зарваниці. Ікона чудотворної
Зарваницької Матері Божої була під час богослужінь Івана Павла ІІ в
Києві та Львові.
Згадуючи замки й палаци, що їх не так
багато збереглося в Україні, волала б і сама: усі вони потребують
якнайповнішої державної підтримки. Музеєфікація та консервація
пам'яток історії й архітектури - дорогоцінна річ. Але тільки
безкультурний народ може знехтувати цим. Зацілілі архітектурні
ансамблі потверджують: Україна завжди була в Європі. Невже нас
поглине варваризація? Невже навіть духи-привиди обминатимуть руїни?
http://www.vechirka.kiev.ua/
|
