Ієродиякон Антоній, м. Тернопіль "Церква над Горинню".

Дивні творіння зодчих - храми Божі, ці великі й малі кораблі-рятувальники у морі життєвих пристрастей, вони - мов куточки неба на нашій знедоленій і зболеній землі

Одним із таких кораблів-рятувальників є Свято-Вознесенська призамкова церква. Ця старенька, мурована з каменю храмова будівля причаїлася в підніжжі замкової гори славного Вишнівця, що на Тернопіллі. Споруджена коштом князів Вишневецьких як родинна усипальниця, вона стала супутником життя всієї їх родини. Тут хрестилися, молилися, вінчалися і звідси вирушали в останню путь князі Вишневецькі

Ось що оповідає про цей храм видатний польський учений-історик Г.Стецький: "Збудований українськими майстрами за наказом князів Вишневецьких в 1530 році, храм Вознесіння Христового має форму корабля, два куполи, вкритих бляхою, та вирізняється прекрасною акустикою. Всередині знаходяться релігійні фігури, виконані народними майстрами. У 1872-1873 роках у церкві зроблено капітальний ремонт. Вилито нові дзвони, позолочено іконостас". Високу художню цінність мали царські врата: різьба з позолоченим виноградним орнаментом й мистецьки виконані ікони. На жаль, сьогодні все це в минулому.

Вишневецька церква була найбагатшою серед місцевих церков. Її обдаро-вували гетьмани й козаки, польські та українські вельможі, російські царі та польські королі, графи й герцоги, а також прості люди. Такими дарами були дві ікони Пресвятої Богородиці, виконані в давньоруському й візантійському стилях. Одну привіз з російського полону і подарував князь Костянтин Вишневецький, другу подарував князь Михайло Серватій Корибут, який здобув її у листопаді 1704 року під час війни зі шведами.

У цій церкві Раїна Могилянка і Михайло Вишневецький присягали на вірність вірі православній і своєму народові. Тут таки вона - дружина князя, дочка молдавського господаря - Раїна Могилянка зі слізьми на очах умовляла свого сина-віровідступника Ярему не зрікатися віри батьків, дідів і прадідів - віри православної. Можливо, саме завдяки цій розмові у часи жорстокої боротьби проти православ'я Вознесенська церква-усипальниція залишилася єдиним православним храмом на всю округу. Ярема Вишневецький не посмів ані зруйнувати її, ані перетворити на форпост католицизму, щось та не дозволило йому тривожити прах своїх батьків, дідів і прадідів.

Ця старенька призамкова церква над Горинню є німим свідком заручин Лжедмитрія І з Мариною Мнішек. Ці стіни бачили 1648 року Максима Кривоноса, 1651 року - Богдана Хмельницького, 1846 року - Тараса Шевченка. Поблизу церкви й досі збереглися увінчані хрестами могили. Тут лежать славні сини й дочки українського народу, на жаль вже безіменні.

Цей храм пережив війни, встояв у міжцерковних чварах, та не зміг протистояти (навіть своїм історичним минулим) безбожній радянській владі. 1963 року храм було закрито й пограбовано, лише через 26 років його повернули православній церкві.

Нині храм і його громада перебувають в лоні Української Православної Церкви Київського Патріархату. Тут відновлено богослужіння рідною українською мовою. Звеселяють людські серця молитовні піснеспіви у виконанні парафіяльного хору під керівництвом досвідченого регента Володимира Філика. Відновила свої уроки й недільна парафіяльна школа , яку очолює митрофорний протоїєрей Паладій Лілякевич. Продовжує свою благодійну та господарську діяльність парафіяльна управа під керівництвом Володимира Панчука.

Радіє серце, коли на відправи збирається стільки люду, що невеличка церква не може всіх вмістити. І згадуєш тоді народну мудрість: "Без Бога ні до порога". Бо й справді: йдемо до церкви в радості і в горі, просимо у Бога прощення гріхів і благословення на добрі діла. …

http://hram.kiev.ua/

  На предыдущую страницу На главную страницу