Князья Вишневецкие. История рода

В.Келеберда, Ф.Онацька. Видатні сини України. Гетьман Вишневецький.

Чого плачуть козаченьки?

Чого так голосять?

Бо щоб з ними оставався,

Свого Байду просять.

Народна пісня.

Зухвалий напад кримського хана Саадат-Гірея на Черкаси 1531 року наштовхнув його старосту, знаменитого козацького гетьмана князя Остапа Дашковича на думку про необхідність побудови на одному з малодоступних островів Дніпра замку з козацькою залогою для охорони кордонів Великого Князівства Литовського. Але представлений уряду відповідний проект хоч і дістав його схвалення, все ж таки не був реалізований з цілого ряду причин. Проте українське козацтво все далі проникало вглиб південних степів. Уже в XV ст. воно називалося запорозьким, або низовим. Польсько-литовський уряд виявився безсилим протистояти експансії з півдня Османської імперії та її васала - Кримського ханства. Це спонукало українське суспільство до самоорганізації, вироблення власних структур захисту. Великі українські магнати створили власні козацькі військові формування, за допомогою яких вони не тільки охороняли свої маєтності, але й вели успішні бойові операції з приборкання ординців. Активнішим за інших в цьому відношенні був князь Дмитро Іванович Вишневецький, відомий у народних думах та піснях під іменем Байди.

Вишневецькі належали до династії Гедимінів і були однією з найбагатших родин польсько-литовського королівства. Їм належали обширні володіння на Волині, Поділлі та Полтавщині, що фактично були державою в державі. Дід Дмитра Івановича князь Михайло Васильович проявив себе надзвичайно діяльною людиною. Він вів постійну боротьбу з татарами. Так, 1512 року князь зі своїми синами Іваном та Олександром розбив орду під Лопушною. Його син Іван Михайлович з 1533 р. і до смерті у 1543 р. був старостою на Поліссі. До обов'язків старости входила оборона краю від зовнішнього ворога, а тому його чотирьам синам - Жигмонту, Дмитру, Андрію та Костянтину - з дитинства була відома атмосфера постійних турбот про безпеку Вітчизни. Вони зростали в козацькому середовищі, ходили з батьком у далекі небезпечні походи і формувалися під його впливом заповзятливими та войовничими людьми. Особливо жвавим та хоробрим вояком щирої козацької вдачі був Дмитро Іванович. Наслухавшись розповідей про славних запорожців та їхні лицарські вчинки, він з 1540 р. починає сам козакувати і швидко стає добре відомим на Запоріжжі. Під кінець 50-х років козаки під його орудою безнастанно непокоїли турецьку залогу Очаківського замку, про що свідчать численні скарги султана польському уряду. До особливо активної наступальної боротьби зі степовими нападниками його спонукала трагедія двоюрідного брата, князя Федора Вишневецького, все сімейство якого полонили татари у 1549 р. 1550 року польський король призначив Дмитра Вишневецького черкаським та канівським старостою. Але князя приваблювала інша доля. Він згуртував навколо себе групу відважних козаків, покинув своє староство і відправився на Запоріжжя, щоб отаборитися на острові Хортиця. Його пригнічувала малочисельність запорожців, внаслідок якої вони вимушені були нападати на бусурманів потай і після кожного свого виступу ховатися в хащах острова Великий Луг. I він розумів необхідність побудови міцного козацького форпосту в пониззі Дніпра, який би охороняв Україну з півдня. Запорожці радо привітали наміри князя, без зволікання прибули на Хортицю і визнали його своїм гетьманом. Збудований ними на острові замок започаткував знамениту Запорізьку Січ, що відіграла визначну роль у згуртуванні та боротьбі українського народу за своє визволення.

Через рік після побудови Хортицького замку гетьман Вишневецький здійснив загадковий похід до столиці Туреччини - Стамбула, де був ласкаво прийнятий султаном, незважаючи на всі попередні скарги про його агресивність. Існують різні припущення щодо справжніх причин цього кроку запорізького гетьмана. В усякому разі можна не сумніватися, що турбота про спокій та безпеку України була серед них на чільному місці. Повернувшись з Туреччини, Дмитро Вишневецький мав зустріч з королем Сигізмундом-Августом під Любліном, під час якого знову був призначений прикордонним старостою в Черкасах і Каневі. Доручено йому було також бути "страшником" на Хортиці. Після цього Байда приступає до зміцнення Хортицького замку. Одночасно він звертається до польського короля та московського царя з пропозицією організувати великий спільний похід на Крим. Король не тільки не надав козакам допомоги, а й навіть висловив своє незадоволення їхніми конфліктами з татарами. Зате Москва, якій татари теж завдавали немало клопоту, направила на Запоріжжя невеликий загін, очолюваний дяком Ржевським. Чисто символічна участь Москви в обороні в основному українських справ мала велике політичне значення. Адже зміцнення козацтва, очолюваного таким невгамовним князем, зробило політичну ситуацію в Україні поліваріантною. В цьому зв'язку припущення академіка Яворницького стосовно того, що його візит до Туреччини був продиктований бажанням відокремитися від польсько-литовської держави, не є таким уже неймовірним. Тим паче, що добре обізнаний в турецьких справах кримський хан закликав Вишневецького йти служити до себе, пропонуючи йому "неприятеля нашого великого князя московського воювати".

Але для Вишневецького набагато природнішим був союз із одновірною Москвою, а тому у вересні 1556 р. він направляє до північного царя офіційне посольство на чолі з Михайлом Єськовичем, яке повідомило про бажання козаків стати його підданими. Метою цього сміливого заходу князя було намагання організувати спільну відсіч південним агресорам. 3 цього часу Вишневецький веде дуже витончену і водночас надзвичайно небезпечну для нього самого політичну гру. Формально козаки залишалися підданими польського короля, а фактично їхній гетьман став васалом московського царя і координував з ним свої дії. Отримані від царя великі маєтності в Підмосков'ї мало цікавили князя. Вся його увага зосереджувалася на подоланні запеклих ворогів своєї Вітчизни.

Ще до налагодження співпраці з Москвою гетьман Вишневецький досить успішно воював з турецько-татарським альянсом. У 1556 р. він штурмував Очаків, визволивши при цьому багато невільників і поруйнувавши усі татарські улуси до самого Перекопу. А наступного року козаки оволоділи розташованою біля гирла Дніпра турецькою фортецею Аслам і зруйнували її. Тим самим вони відкрили собі шлях до моря. Але через півроку Хортицю оточила велика сила ворогів. 3і сходу до неї підійшла татарська орда, а півдня прибули на сандалах та галерах турки, а з заходу - волоське військо. Чотири місяці козаки утримували облогу своєї фортеці, не шкодуючи ні сил, ні життя, і лише коли на Хортиці вичерпалися припаси, Вишневецький покинув острів і перебрався до Черкас. Частина козаків пішла за ним, а решта - попливла на човнах до Великого Луга. Тепер стало ще більш очевидним, що козаки не зможуть успішно боротися з об'єднаними ворожими силами. Вишневецькому потрібні були надійні союзники. Подальші події підтвердили слушність цього висновку. Адже спільними діями українського та московського війська під командуванням Вишневецького був визволений від татарського контролю увесь степовий простір між Бугом та Доном, а неприступна фортеця Азов у пониззі Дону ледве стримувала їхній наступ.

Та розбіжності політичних інтересів гетьмана Вишневецького і московського царя дуже швидко далися взнаки. Цареві не подобалася самостійність князя, його цілковита зорієнтованість на українські справи. Москву більше хвилював лівонський конфлікт, у зв'язку з чим вона намагалася втягнути Вишневецького до війни з Польщею. Цей тиск обурив гетьмана. Він вирішує порвати всілякі стосунки з царем і у квітні 1561 р. повертається в Україну. Не останню роль у новій переорієнтації Вишневецького відіграла також правова здеформованість московського суспільства, в якому на той час розквітло криваве самодурство царя Івана Грозного.

3 України Вишневецький надсилає польському королеві листа з проханням знову прийняти його у своє підданство. Король зрадів, що до нього повернувся великий полководець, не забарився покликати його до себе в Краків на гостини.

Зустрічати Вишневецького зібралася вся гоноровита шляхта. Йому були повернені всі його маєтки. Водночас було висловлено побажання, щоб князь не водив більше козаків на турків і татар, бо це могло призвести до небажаних наслідків. Вишневецький скорився волі короля, але ненадовго. Життя у розкоші не задовольняло невгамовного козака Байду, і, незважаючи на немолоді вже роки, він знову повертається на Запоріжжя.

В той час бояри залежної від Туреччини Молдови надумали визволитися від чужоземної опіки і закликали на свій престол двоюрідного брата Вишневецького - Михайла Вишневецького. Цей задум цілком відповідав загальному спрямуванню політики гетьмана, і тому він погодився на участь запорожців у його реалізації. Козаки радо відгукнулися на заклик свого улюбленого ватажка іти на Молдову. На Запоріжжі зібралося близько 4 тисяч чоловік, з якими гетьман-князь вирушив у свій останній похід. Йшов 1563 рік. Ще один претендент на молдавську корону - боярин Томжа видав із себе спільника Вишневецького. Коли той з невеликим загоном запорізької старшини відокремився від свого війська і прибув до Томжи, останній несподівано захопив гостей у полон і видав їх султанові.

Дізнавшись про зраду Томжи, запорожці кинулися рятувати свого гетьмана, але вже було запізно. Виручити славного Байду було неможливо. 3 сумом поверталися козаки в Україну.

Сучасник гетьмана Вишневецького-Байди польський хроніст Мартин Бєльський повідомляв, що турки скинули його з вежі на гак, вмурований у стіну біля морської затоки. Вишневецький зачепився ребром за нього і страждав ще три дні, доки яничари не вбили його за те, що він глузував з них і проклинав їхню віру.

  На предыдущую страницу На главную страницу